Надія Віталіївна Суровцова

(18.03.1896 – 13.04.1985)

письменниця, перекладач, історик,

журналістка, громадсько-політичний діяч


Надія Віталіївна Суровцова – жінка непересічної долі. У її житті, як у краплі води, відобразилося все, що випало пережити Україні у неспокійному ХХ столітті.

Доля Н.В. Суровцової нерозривно пов’язана з Черкащиною. Хоч народилася Надія Віталіївна у Києві, та батько її мав давнє родове коріння в Гельмязеві, що на Золотоніщині. Майже всі літні місяці Суровцова проводила тут, приїжджаючи і з Києва, і з Умані, куди родина перебралася 1903 року.

В Умані її батько служив адвокатом, переважно у селян, мама влаштувалася учителькою нижчих класів гімназії і недільної школи. Надія навчалася в гімназії. Брала участь в археологічних розкопках з улюбленим учителем історії Данилом Щербаківським. Закінчила гімназію з золотою медаллю.

Далі – вищі Бестужевські курси в Петербурзі, яких не закінчила через війну та революційні події, під час яких повернулася на Україну.

Українська революція 1917 року кинула її у вир громадської та державної праці. Спершу в Умані, де 1917 року з’явилися її перші публіцистичні й белетристичні виступи у газетах «Голос провинции» і «Вільна Україна». За Центральної Ради Н. Суровцова – діловод у Секретаріаті внутрішніх справ, пізніше – завідувачка загального відділу Секретаріату (міністерства) закордонних справ (допомогло вільне володіння двома європейськими мовами – французькою і німецькою). В часи гетьманату – начальник дипломатичного відділу (пізніше – відділу преси) Міністерства закордонних справ. В кінці 1918 року у складі дипломатичної місії Директорії УНР виїхала за кордон.

У 1919–1925 роках Н. Суровцова навчається на філософському факультеті Віденського університету, захищає докторську дисертацію «Богдан Хмельницький і ідея української державності». Викладає у вищій агрономічній школі, працює у комітеті допомоги жертвам голоду в Україні. У складі Інтернаціональної Ліги миру і свободи виступає на конгресах у Дрездені, Фрайбурзі, Гаазі, Амстердамі, Парижі, Вашингтоні та інших містах. Активно публікується в пресі. Німецькою мовою виходять її переклади українських казок. Українською – переклади Короленка, Діккенса, В. Скотта, Уельса, Гамсуна, Мопассана та інших.

1925 року повертається в Україну. У Харкові активно включається в мистецьке й громадське життя, приєднується до кола передової інтелігенції, пише й готує до видання свої твори.

1927 року злочинно заарештована і на 29 років викреслена із літературного (та й узагалі нормального) життя.

Відтоді розпочинається шлях Н.В. Суровцової на Голгофу незламності й життєспроможності. То були роки в’язниць і заслань. За яких її ще двічі заарештовували. За ці роки Надія Віталіївна пережила й дуже короткотривале одруження з таким же невільником Дмитром Олицьким. Прожила з обранцем аж… вісім місяців, а потім спочатку забрали її, а потім і його. Д. Олицького розстріляли у жовтні 37-го, а Надія Віталіївна про це навіть не знала.

1957 року, дякуючи допомозі П. Тичини, О. Вишні та М. Бажана вона була реабілітована. Жила в Умані. Працювала на громадських засадах в Уманському краєзнавчому музеї, разом з М. Комарницьким збирала матеріали про видатних людей Уманщини, працювала над історією парку «Софіївка», разом з Бажаном, Ю. Смоличем, П. Троньком сприяла реставрації костелу і організації в ньому картинної галереї.

Духовна краса, ерудиція, внутрішня інтелігентність приваблювали до неї людей. Її дім стає центром культури, вільної громадської думки. Але «охоронці безпеки» проводять тут обшуки, вилучають літературні матеріали. І так триває до самої смерті…

Померла Н.В. Суровцова 13 квітня 1985 року на 90-му році життя. Так склалося, що Надія Віталіївна освоїла багато професій, навіть чужих її жіночій природі. Та, безсумнівно, чи не основною зі сфер прикладання сил і таланту була література. Писати вона почала з 1917 року й відтоді не полишала творити, хоч, звісно, обставини дуже часто не були сприятливими. Надія Віталіївна писала оповідання, нариси, п’єси, інсценізації, займалася перекладами. Основною ж її літературною працею можна вважати спогади-мемуари.

Над «Спогадами» вона працювала ще в неволі і продовжувала творити на волі. Величезний труд дивом зберігся і був виданий 1996 року. «Спогади» охоплюють майже весь життєвий шлях автора від дитинства до реабілітації. Сотні прізвищ, правдивих свідчень про бачене, пережите, передумане – все це робить книгу неоціненним вкладом в історію України, в історію боротьби за її незалежність.

Непідробний інтерес викликають її нариси-спогади про Остапа Вишню, О. Олеся, О. Досвітнього, І. Кулика, П. Тичину, Ю. Смолича, Г. Хоткевича, Л. Курбаса та інших митців, з якими Суровцова зустрічалася на життєвих стежках-дорогах.

Велику частину доробку письменниці складають твори «на тему неволі». Талановиті психологічні мініатюри, цінні своєю документальною основою, піднімають завісу над страшним «архіпелагом ГУЛАГ».

Відомий літературознавець В.Т. Поліщук звертає нашу увагу на те, що «інтелігентка класичного типу, «європеянка», Надія Віталіївна незламністю свого духу й постійною зарядженістю на активне діяння може бути яскравим взірцем для всіх нас, зокрема для інтелігенції, котра нині прагне активнішої участі в українських державотворчих процесах».

 

Література


Суровцова. Н. В. Спогади / Надія Суровцова ; [упоряд. Л. Лук’янова]. – Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 1996. – 432 с. : іл.

Суровцова, Н. В. Листи. Кн. 1 / Надія Суровцова ; [упоряд. Л. Лук’янова]. – Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 2001. – 694 с. : іл.

 

* * *


Суровцова Надія Віталіївна // Рух Опору в Україні, 1960–1990 :енциклопед. довід. – Київ, 2010. – С. 636–637. – Бібліогр. : с. 637.

Кривошея, І. І. Уманські пенати Надії Суровцової – духовний осередок українства на Черкащині / І. І. Кривошея, Ю. В. Ярцун // Черкащина в контексті історії України : матеріали Сьомої наук.-краєзнавчої конф… – Черкаси, 2014. – Ч. 2. – С. 257–258.

Поліщук, В. Т. Одна з княгинь українського духу (Н. В. Суровцова) // Поліщук В. Т. Вибране. – Черкаси, 2013. – Т. 2 : Розстріляні таланти (Репресовані письменники Черкащини). – С. 172–176.

Павленко, М. С. Суровцова Надія Віталіївна / М. С. Павленко // Письменники Уманщини : довід.-антологія. – Умань, 2011. – С. 226–231.

Дашкевич, Я. Надія Суровцова / Я. Дашкевич // Реабілітовані історією. Черкаська область. – Черкаси, 2006. – Кн. 5. – С. 253–261.

Хорунжий, Ю. Надія Суровцова : зв’язкова поколінь // Хорунжий Ю. Шляхетні українки. – Київ, 2004. – С. 185–206.

Наєнко, М. З когорти ангелів / Михайло Наєнко // Літ. Україна. – 2016. – 10 берез. – С. 1, 4.

Козицька, В. Її узори на рушнику незалежності / В. Козицька // Уман. зоря. – 2017. – 24 серп. (№36). – С. 4–5.

Терлецька, Л. Меморіальний Музей-квартира Надії Суровцової – запрошує / Л. Терлецька // Уман. зоря. – 2010. – 19 листоп. (№54–55). – С. 12.