Вулиця Святотроїцька (Колишня Кірова)


Ошатна, зелена в теплу пору року, золотава восени — така сьогодні одна із центральних вулиць міста - Святотроїцька. Та так вона називалась не завжди.

За переказами старожилів першою її назвою була Дейчнівська, вочевидь, за прізвищем першого жителя, що тут оселився.

Драматична історія минулих років відобразилася і на її подальшій назві. У кінці XIX століття вона носила назву Музикантська, згодом - Володимирська, з 1923 року — Будника, аз 1941 — Кірова. У роки фашистської окупації вона стала Косинською, а після звільнення міста їй повернули ім’я Кірова, яке вона носила до 2016 року.

Саме цього року за клопотанням Свято-Троїцької громади УПЦ Київського патріархату її було переіменовано на Святотроїцьку, адже саме на ній розташований кафедральний Свято-Троїцький Собор, як вічність, нескінченість, усвідомлення безперервності життя.

Він знаходиться поруч із Замковою горою, на якій раніше стояв головний православний храм міста, знесений у 60-х роках минулого століття. Саме його черкаський письменник Олександр Лебеденко описав у своїй повісті «Перша міністерська». «Церква Святої Трійці стоїть одноосібно на високому мисі, показуючи всьому Придніпров’ю різьблену огорожу».

Улюблене місце черкаської дітвори — дитячий парк. Та мало хто знає, що в позаминулому столітті на цьому місці був посаджений чудовий сад. Черкаський підприємець і меценат Іван Іванович Яровий купив та подарував цю ділянку землі своїй улюбленій сестрі Ганні. Петербурзька красуня-вдова, розчарована світським життям столиці повертається до Черкас і облаштовує сад: різнобарвні квіти, екзотичні кущі та дерева, а ще — публічна бібліотека з відкритою верандою, гра військових духових оркестрів вихідними днями та на свята, цирк та театр — таким був тодішній сад.

На запрошення Ганни Іванівни (а вона була затятою театралкою) у нашому місті гастролювала Марія Заньковецька, виступали трупи Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського, радувала своїм лірико-драматичним сопрано Оксана Петрусенко. Сьогодні на цьому місці споруджено кінотеатр «Салют», обласну дитячу бібліотеку, дитячий парк. Тут багато казкових скульптур з дерева, автором яких є черкаський скульптор-аматор Михайло Ширінкін.

Неподалік вже згадуваної Свято-Троїцької церкви розташована воєнізована пожежна частина №2. Ця будівля з каланчею була зведена на початку XX століття для запобігання пожежам на тодішній Митниці. Адже на цьому шматочку дніпровського узбережжя розміщувались лісопилки, лісозаводи, склади з борошном, цукром, зерном, нафтою, які могли стати легкою здобиччю вогню, а з високої каланчі було видно не лише ці об’єкти, але й усе тодішнє місто.

А ми повертаємось до центральної частини вулиці. На перехресті Святотроїцької та бульвару Шевченка (і це пам’ятають багато черкащан) була взуттєва майстерня «Хвилинка», господар якої з посмішкою, за помірну плату рятував підбори, вшивав блискавки, накладав непомітні латки на багатостраждальне взуття містян. Сьогодні на цьому місці споруджено пам’ятних воїнам-афганцям, уродженцям Черкащини (архітектор Анатолій Петренко, художник Іван Лавріненко).

Навпроти пам’ятника — оригінальна споруда з годинником, де розмістилась аптека. На жаль, історія не зберегла імені майстра, який спорудив цей будинок. Невідомі і ті мешканці, що були його першими новоселами. Відомо, що у 20-х роках минулого століття в цій добротній кам’яниці містився Черкаський відділ ДПУ, згодом він став житловим будинком, який поступово руйнувався. Цю давню будівлю врятував від забуття, відбудував та реставрував черкаський підприємець і меценат Ігор Ковальов.

Ще одну давню споруду зберіг для нащадків невблаганний час - першу в місті єврейську лікарню. На початку XX ст. в нашому місті проживала чисельна єврейська громада. В довіднику «Весь город Черкассы» за 1911 р. зазначається, що євреїв налічується близько 12 тисяч. І для надання медичної допомоги цій громаді було вирішено спорудити лікарню. Її почали будувати на початку минулого століття. Кошти на цю добру справу виділили тодішні підприємці Монасевич, Зарицький, Діккер, Грінблат та ін.

Лікарня мала всього 20 ліжок, але, як на той час, була добре облаштована і функціонувала до подій 1917 року. Згодом тут розмістився перший в місті пологовий будинок. Добротна будівля витримала не одне лихо. Сьогодні в цьому приміщенні працює обласна медична бібліотека.

Неподалік, на протилежному боці вулиці — відома всім «макаронка» — так її називають в народі. Макаронна фабрика з моменту свого запуску радувала містян та гостей небаченими на той час солодощами. «Вищим пілотажем» були торти «Гілка», «Золота рибка», «Дніпровський». Всім полюбились цукерки «Корівка», «Незабудка», «Півникові гребінці», а карамель «Зльотна» стюардеси роздавали пасажирам під час польотів.

Сьогодні підприємство одне з потужних виробників макаронних та хлібобулочних виробів, якими смакують в усіх куточках України.

А ми прямуємо до місця, де об’єдналося минуле з сьогоденням.

У квітні 2016 р. на перехресті Святотроїцької та Хрещатика було відкрито пам’ятник «Борцям за волю України». Це конусоподібний гранітний обеліск висотою 15 м. На обеліску розміщений ковано-дубовий вінок з написом «Борцям за волю України». Біля підніжжя - 5 пам’ятних брил, на яких викарбувані дати різних періодів боротьби українців за незалежність. Зокрема, воїнам за свободу України в XXI столітті, воїнам ОУН-УПА, героям Холодного Яру, героям Небесної Сотні, Гайдамаччини та іншим. Вершину обеліска вінчає двометрова бронзова скульптура архістратига Михаїла, покровителя воїнів з щитом та мечем. Авторами цього пам’ятника стали черкаський архітектор Юрій Калашник та відомий український скульптор Микола Білик.

Вулиці — артерії людського життя. А ще історія, слава, мужність та пам’ять - від стертої бруківки до сучасності.