Ми радо вітаємо віртуальне товариство шанувальників бібліотечного кіноклубу «Книга на екрані»!

2020 рік, буквально, рясніє яскравими мистецькими і літературними ювілеями. І один з таких – 150-річчя від дня народження Олександра Івановича Купріна, видатного письменника, класика, дивовижного майстра літературного пейзажу. Про письменника казали, що він здатен передати не тільки кольори, а й запахи природи!

Але ранок свого життя майбутній автор «Гранатового браслету», «Олесі», «Поєдинку» провів у військовій формі: він служив підпоручиком 46-го Дніпровського піхотного полку, що був дислокований у Проскурові Подільської губернії (тепер це – Хмельницький). Буденне офіцерське життя, свідком якого став Купрін, можна сказати, створило канву багатьох його творів. Однак, сам він витримав це життя тільки чотири роки і у 1894 році подав у відставку.

В одному з листів того часу молодий літератор пише: «Я военную службу бросил и теперь – птица вольная». На цьому епізоді в житті відомого письменника я зупинюся більш детально, бо лист, який я щойно процитувала, написаний у Звенигородці на Черкащині. Справа в тому, що в Звенигородському лісництві служив тоді лісником чоловік старшої сестри Олександра Купріна – Станіслав Генріхович Нат – людина надзвичайно цікава, ерудована, пристрасний і відважний мисливець. Саме в привітній родині своєї сестри і насолоджувався ейфорією волі відставний офіцер Купрін. Разом з зятем вони ходять на полювання, і той розкриває молодому письменнику таємниці і легенди лісової глушини, вчить його читати книгу природи. В затишному будиночку Натів, що заховався серед вікових дубів, народжувалися образи майбутніх купрінських творів…

Дослідники творчості письменника вважають, що знаменита повість «Олеся», яка побачила світ через чотири роки після відвідування Купріним Звенигородки, є результатом більш пізніх поліських вражень автора. Зятя на той час переводять лісничим на Волинь… Та хто знає, може перші хвилюючі передчуття від лісових пригод на Черкащині і дали такі романтичні паростки.

Серед ранніх творів Купріна важко знайти історію більш чарівну і зворушливу, ніж «Олеся». Письменнику вдалося у невеликій повісті передати справжній коловорот почуттів, створити високий жіночий образ, саме втілення чистої, жертовної любові. «Олеся» була написана у 1898 році, і в тому ж році її надрукували в газеті «Киевлянин». За свідченням автора, це – найулюбленіший його твір, до якого він з ніжністю ставився на протязі всього свого життя.

Твори Олександра Купріна було екранізовано три десятки разів, у тому числі «Олеся» – тричі. Вперше повість перенесли на екран ще в епоху німого кіно у 1915 році. Наступні дві, такі різні, кіноверсії ми пропонуємо зараз вашій увазі…

У квітні 1956 року відбулася світова прем’єра фільму французького режисера Андре Мішеля «Чаклунка», знятого за мотивами повісті «Олеся». Картина спільного виробництва Італії, Франції і Швеції – це єдина на сьогоднішній день іноземна екранізація творів Олександра Купріна. Автори стрічки пішли на осучаснення сюжету, але одвічність природи і героїні, як її часточки, непохитні. Фільм отримав Премію «Срібний ведмідь» на 6-ому Берлінському міжнародному кінофестивалі.

Головну роль у фільмі зіграла 18-тирічна Марина Владі, загадкова і жадана. Французька драма «Чаклунка» стала подією в житті радянських глядачів. Марина Владі – молодша з чотирьох дочок Володимира Полякова-Байдарова, артиста оперних театрів в Парижі і Монте-Карло, уродженця Москви, який переїхав до Франції у часи Першої світової війни. Псевдонім «Владі» Марина взяла на честь свого батька, після його смерті. Проте відомо, що всі чотири сестри Полякови мали псевдоніми на заголовну літеру «V». Журнал «Парі-Матч» вважає, що це означає слово «Перемога» (la Victoire). У відношенні Марини Владі мабуть так воно і є! Вона зіграла більше ніж у 100 фільмах, лауреат Канського кінофестивалю,  зараз займається скульптурою і доволі успішно пише романи.

У 1971 році на Київський кіностудії ім. Олександра Довженка було знято ще одну екранізацію купрінської «Олесі». Український кінорежисер Борис Івченко дуже дбайливо переніс повість на екран… Акуратно, близько до тексту, намагаючись не розплескати ні краплі авторського задуму. Безумовною вдачею творців фільму є передача ніжних почуттів через знайдені візуальні образи. Чистота кохання – це прозорість талої весняної води, усюдисущі промені сонця.

Актори – ще одне багатство цієї стрічки. Інколи вони грають лише поглядами, створюючи настрої закоханості, або страждання. Олеся у виконанні Людмили Чурсіної – вишукана відлюдниця з відьомською красою і природженою гідністю. Справжня лісова німфа! Відомий французький хореограф сказав якось про Людмилу Чурсіну: «Цій актрисі доступні і селянки, і цариці». Уся кінокар’єра актриси – яскраве тому підтвердження. Майже 115 зіграних різнопланових ролей, звання Народної артистки СРСР (1981), Премія Міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастьяні за фільм «Журавушка», запрошення в Голівуд на зйомки у 15 фільмах… Контракт, що так і залишився на папері через незнання мови і незадоволення когось на верхівці влади… Актриса і зараз активно знімається. Тільки у 2019 році вона приймала участь у трьох проектах.

Партнерами Людмили Чурсіної у фільмі «Олеся» були чудові талановиті актори. Найдобріший, зворушливий Борислав Брондуков, Народний артист Української РСР (1988), перший лауреат Державної премії України ім. О. Довженка (1995). Бабусю Олесі, Мануйлиху, зіграла Заслужена артистка Української РСР (1988) Марія Капніст – жінка страшної трагічної долі, яка за своє графське походження отримала 15 років виправно-трудових таборів, і тільки у 1958 році була повністю реабілітована.

Тож до Вашої уваги дві кіноверсії одного твору, дві лісові діви, дві актриси у розквіті своєї краси: Марина Владі та Людмила Чурсіна. Дивіться, порівнюйте, насолоджуйтесь класикою…

 

Приємного Вам перегляду!

 

"Чаклунка" 1956

https://www.youtube.com/watch?v=eqB9ZOzHLcM

 

"Олеся" 1971

https://www.youtube.com/watch?v=ebyn3Ci51dM