Леонід Перфецький

(23.02.1901–25.10.1977)

хорунжий Армії УНР, художник-баталіст


Життя цього митця пролетіло у добу великих перемін, вихоплюючи з творчої майстерні і кидаючи у вир двох світових воєн. Світові війни двічі спроваджували його до Львова, де майстер залишив по собі значний слід і заслужив честь бути увіковічненим в назві однієї з вулиць. Цей художник – Леонід Перфецький, наддніпрянський козак, який став своїм на берегах Полтави.

Тарас Балда


Офіцер Третьої Залізної дивізії УНР та художник-кореспондент у дивізії «Галичина» в роки Другої світової війни Леонід Перфецький залишив нам мальовану хроніку боротьби за незалежність. «Підняття українського прапора над Чорноморським флотом», «Бій під Крутами», «Здобуття Київського Арсеналу» – ці картини, створені з допомогою олівців та акварелей, передають унікальні історичні миті, які не змогла б зафіксувати плівка чи звичайна розповідь. Він змалював для нас нашу війну за незалежність – першу в 20 столітті російсько-українську (із білими і червоними росіянами), польсько-українську війну.

Його батьки походили з Галичини, на «Велику Україну» вони переїхали на зламі ХІХ–ХХ століть. Леонід Перфецький народився 23 лютого 1901 року у с. Ладижинка Уманського району. На жаль, це все, що відомо про його родину і дитячі роки. Свою «зачиненість» проніс через все життя, і за спостереженнями тих, хто з ним стикався в житті, він не ділився нічим особистим. Навіть ті скупі дані, які він повідомляв про себе, не всі можна підтвердити джерелами.

Середню освіту Леонід здобув в російському Орлі, куди знову переїхали батьки, потяг до малювання відчував зі шкільної лави, але у вирі Першої світової війни було не до мистецтва. У 1917 році він вступив до московського університету, але невдовзі був мобілізований до армії. Граніт науки перетворився на солдатську муштру, яку Леонід проходив у школі прапорщиків у Петергофі. Є відомості, що на початку революції в Росії він певний час навчався в Казанському університеті. Правда, й тут провчився недовго – більшовики швидко завоювали татарську республіку, тож Леонід, лише йому відомими дорогами, повернувся в Україну. На батьківщині тривали визвольні змагання, тому його військовий досвід виявився затребуваним. Без вагань вступив до українського війська, отримавши ранг хорунжого кінноти Чорноморського коша. Командував сотнею кіннотників у полку полковника Крата, неодноразово вступаючи в бій із більшовиками.

Поручник Перфецький став командиром кінної сотні 8-го пішого Чорноморського полку 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Назву «Залізна» ця дивізія здобула влітку 1919 року під час успішного захисту Вапнярського залізничного вузла та Жмеринки від частин Південної групи дивізій 12-ї армії червоних, які хотіли вдарити по тилах українського війська, що саме проривалось до Києва. Полк Перфецького відзначився у цих боях, здійснивши низку вдалих операцій. Під час Зимового Походу в грудні 1919 року, через недбалість командування, дивізію було розгромлено переважаючими силами Добровольчої армії, але кінна сотня Перфецького уникла сумної долі. Формацію невдовзі відновили і восени 1920 року вона успішно боронилася від більшовиків на польсько-українському фронті біля містечка Лунинець, що в Білорусі, доки Польща не підписала з більшовиками мир та поділила Україну.

Око юнака вбирало в себе картину кожного бою, і коли в часи затишшя бойові побратими відпочивали, Леонід діставав олівця і починав малювати те, що тільки що побачив і пережив… Після занепаду української державності Леонід Перфецький опинився у Польщі в таборі для інтернованих осіб, а після звільнення, на початку 1920-х років переїхав до Львова. У місті Лева він записався на навчання до школи Олекси Новаківського, але занять у відомого українського майстра було йому замало. Одержимий запалом здобути ґрунтовні мистецькі знання, Перфецький переїжджає до Кракова, де стає студентом Академії мистецтв, зголосившись у клас професора Дембіцького. Для нього розпочалися роки еміграції, про яку ще не знав, що вона – довічна… Краків також не дав Перфецькому усього, що він прагнув здобути, тож у 1925 році він виїхав до Парижа, де продовжував здобувати мистецьку освіту в приватній Академії Андре Льота.

Так митець з жалем розпрощався із вояцьким мундиром та шаблею, але його зброєю стає пензель і палітра. Своїми першими полотнами на теми визвольних змагань («Наскок мазепинців», «Батарея в небезпеці») заповнив таку важливу прогалину в українському мистецтві, як створення наочного матеріалу для виховання майбутніх поколінь. Париж затримав митця надовго, тут він вдосконалював свою майстерність, здобував славу, на громадських засадах був мистецьким завідувачем бібліотеки імені Симона Петлюри. У той час, коли більшовики вбивали на рідних землях гін українців до волі, коли руйнували храми і знищували людей кулями та голодом, художник відображав добу визвольних змагань та часи козацької звитяги у своїх картинах. Завдяки його творчості західний світ міг бачити геройство та славу поневоленого народу.

Художні полотна Леоніда Перфецького («Бій під Конотопом», «Козаки під Трапезундом», «Бій під Крутами», «Останні бої», «Розстріл під Базаром») базувалися на історії України, боях, парадах, сутичках українських військових підрозділів із більшовиками. Виконані вони були у яскравих кольорах, динамічно, від них віяло чимось живим. Але навіть змальовуючи трагічні сторінки української історії – бійців армії УНР у «Чотирикутнику смерті» чи козаків у запеклій битві, художник не був митцем жорстоким і кровожерним, він далекий від стилістики баталістів більшовицького соцреалізму.

Після захоплення німцями Парижа Перфецького відвозять в Німеччину як гастарбайтера, на тяжкій сільськогосподарській роботі він підриває здоров’я. Десь у той період зникає й його шабля. Страшенно бідує. Старим друзям із Українського Координаційного Комітету під керівництвом історика Володимира Кубійовича вдається забрати його у Львів як ілюстратора для німецького видання – місячника «Наші Дні» (вийшло три номери) і викладача рисунку в Українській мистецькій школі. Бере він також участь у виставках українського мистецтва, організованих у місті.

У 1944-му Леонід Перфецький приєднався художником-кореспондентом до дивізії «Галичина». У ті часи окупаційна німецька влада на Галичині не мала проблем із добровольцями – патріотична молодь пам’ятала про звірства більшовиків і прагнула зустріти їх зі зброєю. Тим подіям митець присвятив збірку графічних малюнків «Українська дивізія». Святослав Гординський відзначає, що малюнки Перфецького цього періоду більш статичні, адже він не брав участі у бойових діях і джерелом натхнення могли слугувати світлини.

Після поразки нацистської Німеччини, вояки дивізії перейшли зі зброєю до британської армії, були інтерновані, а пізніше змогли переїхати до Великобританії. Леоніда Перфецького між дивізійниками не було, він спочатку дістався до партизан, а потім потрапив до таборів переміщених осіб у Зальцбурзі (Австрія). За час перебування у таборі, у 1953 році, в щоденній газеті «Свобода» побачив світ художній твір Леоніда Перфецького під назвою «Україна у боротьбі», а також збереглось 78 акварелей та нарисів з пластового життя. У 1954 році художник переїхав до Канади, в провінцію Квебек. У Монреалі Леонід Перфецький розмалював фресками Українську Католицьку Церкву Святого Духа, Католицьку Церкву Святого Єлезара. У середині 60-х Леонід Перфецький жив митцем-самітником у монастирі при Ораторії св. Йосифа, виконував фрески і працював над циклом «Апокаліпсис». Він створив 24 картини до останньої книги Нового заповіту – «Об’явлення св. Івана Богослова».

У 1962 році, в Едмонтоні, Богдан Боцюрко організував виставку його творів з нагоди 30-річного ювілею Українського Національного Об’єднання. З архіву Дмитра Герчанівського, ветерана УСС, дізнаємось, що той зустрічався із художником у 1967 році і запросив його стати членом ініціативної групи комітету для відзначення 50-х роковин створення формації УСС. З цієї нагоди Леонід Перфецький виконав Ювілейно-пропам’ятну відзнаку Січових Стрільців. В останні роки життя художник переїхав до Українського дому для старших. Помер 25 жовтня 1977 року, похований на кладовищі Монт Рояль.

Всі роботи Перфецького, що зберігалися в музеях Львова, знищені. 20 картин, що були на паризькій квартирі – пропали. 40 картин, що зберігались в «українському музеї», були разом з іншими під час окупації Парижа вивезені нацистами й пропали. А картини, що зберігалися в музеї Праги, яким пощастило пережити руйнування від авіабомбардування, були після війни дбайливо зібрані чеськими комуністами й передані своїм «старшим товаришам» по партії в Москву – доля їх невідома. Батальні картини по Визвольних змаганнях 1918–1921 років теж збереглись не всі – в міжвоєнній критиці згадуються картини, яких уже немає. Проте дещо таки збереглось, і це ніби химерна примха удачі.

Збереженню чималої колекції робіт Леоніда Перфецького можна завдячувати його племіннику з дружиною – Богдану та Наталії Перфецьким. Вони відшукали збірку батальних творів та замальовок, перевезли її до Америки. З допомогою друзів рідні експонували твори спочатку у Філадельфії, а потім у Нью-Йорку. Відома серія «Апокаліпсис» зберігається в Українському Музеї Нью-Йорку. Ще чимало творів перебувають у приватних колекціях: Лева та Марії Перфецьких, Миколи Станька та інших. У 1990 році за редакцією Святослава Гординського у Нью-Йорку вийшла друком книга про Леоніда. Книга «Україна в боротьбі», видана в кінці 90-х рр. XX ст. для юнацтва, вмістила 112 малюнків та ілюстрацій художника.

Провідним жанром для Леоніда Перфецького виступав батальний живопис. А ще Леонід Перфецький на свій лад «перелицював» «Енеїду» І. Котляревського, зобразивши Енея та його побратимів в одностроях українських військових формацій. Йому вдалось, незважаючи на панівні в ті часи смаки, пробити міцну заслону з готики й академізму та втілити свіжу ноту власних, українських, традицій. Якщо ви будете в Монреалі, то можна зайти в католицьку українську церкву Святого Духа, або Святого Єлезара, помилуватись розписами художника Леоніда Перфецького. Він був глибоко релігійною людиною, відданий Україні патріот, хоробрий та інтелігентний воїн.

 

Література

Перфецький, Л. Монографія / Л. Перфецький ; ред. С. Гординський. – Нью-Йорк–Торонто : Українська Академія Наук у США, 1990. – 83 с. : іл.

Перфецький, Л. Україна в боротьбі : [історія в малюнках] / Л. Перфецький. – Київ : Українська видавнича спілка ім. Ю. Липи, 2007. – 32 с. : іл. – (Проект «Правда про УПА» / Журнал української молоді «Крилаті»).

Кравець, А. Він малював шлях до волі… / Андрій Кравець, Світлана Кравець // Прес-Центр. – 2012. – 4 лип. (№ 4). – С. 24.

Бравада, О. З історії витинанок 90-річної давнини : навіть в еміграції в Парижі українці «давали залпи з інформаційної зброї» [Електронний ресурс] / Олександр Бравада // Козацький край : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу : http://cossackland.org.ua/2018/06/17/ (дата звернення : 12.04.20). – Назва з екрану.

Ворон, Б. Митець та боєць Леонід Перфецький [Електронний ресурс] Богдан Ворон // Мистецький альманах Артес : [сайт] . – Текст. дані. – Режим доступу : https://artes-almanac.com/perfetskyi/ (дата звернення : 10.04.20). – Назва з екрану.

Савін, О. Ф. Історія села Ладижинки в контексті історичного розвитку Уманщини (з найдавніших часів до початку третього тисячоліття) : моногр. [Електронний ресурс] / О. Ф. Савін ; Уман. держ. пед. ун-т імені Павла Тичини // Книги : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу : https://books.google.com.ua/books (дата звернення : 14.04.20). – Назва з екрану.