10 березня

70 років з часу визволення Черкащини

від фашистських загарбників

(22.09.1943 – 10.03.1944)

 

Визволення населених пунктів Черкащини

 

22.09.1943

– Драбів

23.09.1943

– м. Золотоноша

27.09.1943

– селище Чорнобай

12.12.1943

– м. Чигирин

14.12.1943

– м. Черкаси

06.01.1944

– м. Жашків

10.01.1944

– м. Кам’янка

24.01. – 17.02.1944

Корсунь-Шевченківська битва

27.01.1944

– м. Шпола

28.01.1944

– м. Звенигородка

29.01.1944

– м. Сміла

31.01.1944

– м. Канів

10.02.1944

– м. Городище

11.02.1944

– м. Корсунь-Шевченківський

17.02.1944

– селище Лисянка

05.03. – 17.04.1944

Умансько-Батошанська операція

07.03.1944

– селище Маньківка

09.03.1944

– селище Катеринопіль

09.03.1944

– м. Тальне

09.03.1944

– м. Христинівка

10.03.1944

– м. Умань

10.03.1944

– м. Монастирище

 

 

 

 

 

Степом, степом йшли у бій солдати,

Степом, степом – даль заволокло.

Мати, мати стала коло хати,

А кругом

В диму село…

Микола Негода


Негода М. Пісня на рушникові :

вибрані твори. – Черкаси, 2007.

– С. 5.


В березневі дні ми відзначаємо 70-ту річницю визволення Черкаського краю від німецького агресора. 10 березня 1944 року завершилися бої в краї, коли останній недобитий окупант перетнув, рятуючись, межі Монастирищенського району. Чорна ніч фашистської неволі, яка висіла над краєм 930 днів, канула у вічність.

Визволення Черкащини розпочалося восени 1943 року. Цілих півроку потрібно було нашим військам, щоб повністю визволити від ворога територію Черкащини. Війська 47-ї армії звільнили Драбів, Чорнобай. 23 вересня 1943 року воїни Сталінградського корпусу звільнили Золотоношу. Два місяці йшли виснажливі бої за Черкаси і 14 грудня Черкаси було звільнено. Мужність і героїзм виявили представники 120 національностей і всіх родів військ.

Відразу після визволення Черкас постало питання про визволення Сміли. Тут гітлерівці мали значні резерви. В одному з радянських архівів зберігається директива ОКВ №63 (так називали найважливіші оперативно-стратегічні документи німецького верховного головнокомандування) від 24 грудня 1943 року, в якій вказано: «…вжити всіх заходів для безперебійного руху на залізниці Знам’янка – Бобринська – Цвіткове – Вапнярка, яка забезпечує нам вихід на захід». Бої за Смілу вела колишня 373-я стрілецька дивізія (командир К. І. Сазонов). На той час це було одне з загартованих у боях з’єднань радянської Армії. З архівних документів також відомо, що армії активно допомагало населення Сміли, особливо залізничники, які врятували паравозо-вагоноремонтний завод (нині – Смілянський електромеханічний ремонтний завод). 29 січня 1944 року навальним ударом 1237-й стрілецький полк визволив Смілу і станцію ім. Т. Г. Шевченка.

Після звільнення Сміли наступ наших військ продовжився. 30 січня 1235-й стрілецький полк звільнив важливий вузол німецької оборони – с. Ротмистрівку, де знаходився аеродром противника. Удар був стрімким, німці не встигли підірвати аеродромні споруди. Далі 1237-й та 1239-й стрілецькі полки звільнили села Смілянщини.

Велике угрупування німецько-фашистських військ було зосереджено в районі м. Корсунь-Шевченківського. На площі близько 10 тисяч квадратних кілометрів було зосереджено у німців 9 піхотних дивізій, танкова дивізія СС, Вікінг» і моторизована бригада «Валонія», окремий танковий батальйон і 6 дивізій штурмових гармат. Зазначені формування ворога налічували близько 80 тисяч солдат і офіцерів, які були озброєні гарматами, мінометами, артилерійськими установками, танками. Проаналізувавши становище, що склалося, Ставка поставила перед 1-м і 2-м Українськими фронтами завдання завдати з двох напрямків потужних ударів під основу Корсунь-Шевченківського виступу і з’єднатися в районі Шполи.

24 січня розпочалася операція на Корсунському напрямі, яка називалася Корсунь-Шевченківською битвою, або «Українським Сталінградом». Аби дезорієнтувати гітлерівців, операцію було розпочато дещо раніше запланованого. Стрімкий наступ військ 1-го і 2-го Українських фронтів примусив німців терміново перекидати танкові з’єднання з Кіровоградського напряму, щоб перешкодити утворенню Корсунь-Шевченківського «котла». Однак механізовані підрозділи 20-го гвардійського корпусу генерала І. Г. Лазарєва не тільки відбили атаки німців, а й 27 січня 1944 року визволили місто Шполу, 28 січня 1944 року – визволили місто Звенигородку і зустрілися з танкістами 233-ї бригади 6-ї армії.  Кільце замкнулося.

Та це була лише половина справи. Ворог неодноразово намагався здійснити прорив, на заклики і ультиматуми радянського командування для уникнення непотрібного кровопролиття - скласти зброю, відповідали відмовою і новими боями. Та все ж під час Корсунь-Шевченківської операції нашими військами 30 січня було визволено місто Канів, 10 лютого – Городище. Ставка Верховного Головнокомандування 12 лютого доручила маршалу Конєву керівництво військами для найшвидшого знищення Корсунь-Шевченківського угрупування. Одночасно були вжиті заходи по посиленню військ, що діяли на зовнішньому кільці в напрямку на Лисянку, і встановлення тіснішої взаємодії з військами 1-го Українського фронту.

Продовжуючи напружені бої, війська 2-го Українського фронту стиснули кільце оточення. 14 лютого війська 52-ї армії зайняли місто Корсунь-Шевченківський. Війська противника охопила паніка, особливо, коли стало відомо про втечу на літаках деяких німецьких генералів. На світанку 17 лютого німці, побачивши всю безнадійність свого становища, великими групами почали здаватися в полон. Маршал І. С. Конєв дозволив поховати військовополоненим з усіма військовими почестями генерала Штеммермана, якого застрелив інший генерал СС Гіллс біля села Журжинці Лисянського району. 17 лютого і селище Лисянку було звільнено. Тож 17 лютого з угрупуванням ворога було покінчено. За офіційними даними, в ході Корсунь-Шевченківської битви противник втратив 55 тисяч солдатів і офіцерів вбитими і 18 тисяч військовополоненими. 18 лютого Москва салютувала військам 1-го і 2-го Українських фронтів за успішне проведення Корсунь-Шевченківської операції. А 23 частинам і з’єднанням 1-го та 2-го Українських фронтів присвоєно почесні найменування «Корсунських», 6 – «Звенигородських». Тисячі радянських солдатів і офіцерів були нагороджені орденами і медалями, 86 присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1945 році відкрито музей Корсунь-Шевченківської битви, нині – Корсунь-Шевченківський меморіальний комплекс у складі Корсунь-Шевченківського історико-культурного заповідника.

З 5-го березня та 17 квітня тривала Умансько-Ботошанська операція, яка серед значних подій і перемог Другої Світової війни займає помітне місце і яка, врешті-решт, привела 10 березня 1944 р. до визволення Черкащини від німецько-фашистських загарбників. З усіх операцій саме ця була найважчою. Історія війн не знала більш широкої за своїм розмахом і складністю в оперативному відношенні операції, яка була здійснена в умовах повного бездоріжжя і весняного розливу рік. Ворог не чекав наступу.

Наступ здійснювався силами трьох фронтів. Було поставлено завдання – завдати удар з лінії Кіровоград – Звенигородка – Шпола в загальному напрямку на Умань, розгромити уманське вороже угрупування й оволодіти рубежем на лінії Ладижин - Гайворон – Новоукраїнка, а потім, розвиваючи наступ, вийти до Дністра.

Умансько-Ботошанську наступальну операцію доводилося проводити в дуже складних метеорологічних умовах, угрупування німців було дуже великим. Та рішучий наступ не дав добудувати гітлерівцям довготривалу оборонну лінію. 6-7 березня для форсування р. Гірський Тікич, що має стрімку течію і скелясті береги висотою до 40 м та ширину до 30 м, радянські воїни в крижаній воді побудували 11 мостів і 2 переправи. 7 березня було визволено Маньківку. 7-8 березня розгорівся бій в районі станції Поташ Маньківського району. Це була одна з найбільших танкових битв всієї Другої Світової війни, за деякими даними, з обох боків зійшлися сотні бойових машин, близько тисячі. Червона армія здобула перемогу, причому тут були захоплені грандіозні трофеї. Про них згадується в багатьох матеріалах.

Протягом 8-9 березня війська 2-го Українського фронту, що наступали на уманському напрямку, просунулися у глибину до 30 кілометрів, 9 березня було визволено Христинівку, Тальне, Катеринопіль. Та Умань німецьке командування оголосило «фортецею», яку наказувалося утримувати навіть у випадку оточення. Гітлерівці встановили вогневі точки на дахах будинків, у підвалах, на вулицях, на околицях міста розташували важку артилерію – чинили сильний опір радянським військам. Одними з перших пробилися до Умані  частини 73 стрілецького корпусу генерала П. Ф. Батицького, 29-й танковий корпус теж дійшов до Умані. На аеродромі буди захоплені навіть ворожі літаки. Звільняла села Уманщини 4-а гвардійська армія, начальником штабу був наш земляк К. М. Дерев’янко, якому, до речі, довелося поставити крапку в Другій Світовій війні.

10 березня 1944 року о 1-й годині 30 хвилин місто Умань повністю перейшло в руки радянських військ. А до кінця для вони оволоділи селами Тальянки, Легедзине, Доброводи, містом Монастирище. Черкащину було повністю визволено. Умансько-Ботошанська операція продовжувалася, але вже не на території сучасної Черкаської області.

За неповними підрахунками, на території Черкащини буо знищено понад 120 тис. осіб цивільного населення. У містечку Умань, в якому до війни нараховувалося трохи більше 50 тис. мешканців, у Сухому яру гітлерівці розстріляли понад 25 тис. цивільних. Окрім того, щодня в Уманському таборі для військовополонених, у т. зв. «Уманській ямі» гинуло 60-70 полонених. Під час окупації на Черкащині було знищено більше десяти сіл.

Слід згадати, що в роки війни у Черкаському краї з окупантами боролися також члени 30 організацій і 39 підпільних груп, 24 партизанські загони, 2-га Українська партизанська бригада, діяло 4 районних і один міжрайонний антинациські центри Опору. До боротьби з окупантами включалися всі – партійні й безпартійні, віруючі й невіруючі, чоловіки, жінки і навіть підлітки. Рух Опору на Черкащині об’єднував до 15 тисяч патріотів. Очолювали їх, зокрема, в Холодному Яру П. А. Дубовий, І. М. Боровиков, Е. Р. Петров; в Корсунь-Шевченківському районі активно діяли загони П. М. Могильного, М. О. Дудченка; на Смілянщині – загін ім. Пожарського (командир Д. Горячий); у Кам’янському районі – партизанський загін ім. Ворошилова (командир А. С. Куценко); на Тальнівщині організатором підпілля був Кузьма Гриб та багато інших повстанців наближали визволення Черкащини від окупантів.

Чим далі в глибину років відходять героїчні і трагічні події війни 1941 – 1945 років, тим величніше постають перед людством подвиги воїнів-визволителів та наших славних земляків. Як писав поет, наш земляк з Чигирина Олександр Петриченко у вірші «Травневий цвіт»:


Нам обійшлися дорого дороги,

Що привели у сорок п’ятий,

Бо заплатили ми за Перемогу

Сльозами вдів, життям солдатів.

 

Свій кожен крок ми кров’ю окропляли

Жорстокість щоб спинить шалену,

Міцна нас дружба всіх благословляла,

На правий бій вела щоденно.

 

Той шлях далекий вкрився сивиною

Та в пам’яті він і понині,

Знов загорілась далина війною,

Де ллється кров людей невинних.

 

Щоб не бентежила тривога груди,

Й безхмарним небо було в краї,

Хай кожен з нас сьогодні й завтра – всюди

Травневий цвіт оберігає.


ЛІТЕРАТУРА:


Черкащина в контексті історії України : матеріали Другої наук.-краєзн. конф., Черкаси, 7 квіт. 2005 р. / ред. В. М. Мельниченко. – Черкаси : Ваш Дім, 2005. – 476 с.

Черкащина в період Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. : зб. док. та матеріалів / Держ. архів Черкас. обл. ; уклад. П. М. Жук та ін.. – Черкаси : Брама-ІСУЕП, 2000. – 208 с.

Почепцов, В. Наш край в роки Другої Світової війни / Віктор Почепцов, Євгенія Почепцова. – Черкаси : [Б. в.], 2009. – 116 с.

Лазуренко, В. Без права на забуття : Черкащина у роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. / Валентин Лазуренко, Юрій Вовкотруб. – Черкаси : Ваш Дім, 2005. – 372 с.

Увінчані славою : до 65-річчя Великої Перемоги. – Черкаси : Чабаненко Ю. А., 2010. – 410 с.

Бушин, М. І. Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 рр. та Черкащина. Кн. 1 : Герої Радянського Союзу та повні кавалери ордена Слави / М. Бушин та ін. – Черкаси : Вертикаль, 2005. – 330 с.

Визволення України : Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 : хронолог. довід. – К. : Парламент. вид-во, 1999. – 136 с.

Клюєнко, Д. М. В боях за визволення України / Д. М. Клюєнко. – К. : Політвидав України, 1984. – 176 с.

Полєвой, Б. У наступі (з щоденника військового кореспондента) / Борис Полєвой // Черкаський край – земля Богдана і Тараса. – К., 2002. – С. 553 – 568.

Роль і місце Корсунь-Шевченківської наступальної операції в звільненні Правобережної України : матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 60-р. Корсунь-Шевченків. битви, 11 лют., 2004 р. – К.-Шевченківський : [Б. в.], 2004. – 196 с.

Умансько-Ботошанська наступальна операція 1944 року // Україна в полум’ї війни. 1941 – 1945. – К., 2005. – С. 304 – 311.

Клименко, Т. Народний Рух Опору на Черкащині / Тетяна Клименко // Прес-Центр. – 2012. – 19 верес. – С. 25.